IP-адресація

Інформації в мережі пересилається за принципом «запит – відповідь». За допомогою одного комп'ютера (клієнта) формують запит і звертаються до іншого комп'ютера (сервера) за потрібною інформацією. Запит містить адресу комп'ютера, на якому є потрібна інформація (її називають ресурсом), тобто шлях до ресурсу та адресу клієнта. Колись комп'ютерів, під'єднаних до Інтернету, було небагато, і кожний з них мав своє ім'я в мережі. Ці імена записувались у спеціальні файли, які Центр мережної інформації постійно розсилав серверам.
Коли кількість комп'ютерів досягла певної критичної межі, робота з такими файлами ускладнилася. З огляду на це Інтернет вирішили умовно поділити на зони. Кожному комп'ютеру надали номер, який складається з чотирьох чисел, кожне з яких менше від 256. Числа розмежовані крапками.
Такі адреси називаються IP-адресами. Ось приклади адрес:

  • 124.178.65.12;
  • 193.131.45.112;
  • 205.172.12.50.

Кожна комп'ютерна адреса логічно складається з двох частин. Перша частина визначає адресу мережі, до якої належить комп'ютер. Її називають ідентифікатором мережі. Ідентифікатори мереж бувають таких класів: А, В, С, D, Е. До першої можуть належати одне число зліва (це клас А), два (клас В) або три (клас С). До другої частини належить інша група чисел адреси. Вони у певний конкретний проміжок часу динамічно визначають комп'ютер у мережі. Їх називають ідентифікатором вузла.
Для подолання сучасної проблеми дефіциту адрес пропонують різні підходи. Один з них – перехід на нову версію ІР-протоколу IPv6, у якій розширюється адресний простір унаслідок використання 128-бітових адрес замість 32-бітових.
Для адміністрування (керування) мережею система ІР-адресації зручна, а ось для користувачів – ні. Не зручно постійно пам'ятати набори цифр, їх можна переплутати, крім того, вони можуть змінюватися. Тому поряд з ІР-адресацією була введена інша система імен – доменна система. Вона дає змогу поставити у відповідність IP-адресі деяке ім'я, зручне користувачам. Для цього мережу умовно поділили на домени (тематичні частини).

Доменна адресація

Домени побудували так, щоб за їх назвами можна було визначити призначення, належність, форми обслуговування та фінансування. Спочатку в США були створені шість доменів:

  • com — комерційні компанії;
  • net — провайдери;
  • edu — освітні організації;
  • mil — військові організації;
  • gov — державні організації;
  • org — суспільні організації.

Домен com призначений для обслуговування комерційних організацій, edu – для Міністерства освіти США, a mil – для військового комплексу. Приклади доменних адрес: yahoo.com – адреса пошукового каталогу Yahoo!, microsgoft.com – адреса сервера корпорації Майкрософт, uasport.net – адреса сервера спортивних новин України, uаr.net – адреса провайдера УАРнет у Львові, www.eduforme.org - адреса нашого сайту тощо.
Коли Інтернет вийшов на міжнародний рівень, наявних доменів стало недостатньо. Були створені домени за територіальним принципом, тобто для держав, наприклад:

  • ua    —    Україна (1 грудня 1992 року)
  • ru    —    Росія (7 квітня 1994 року)
  • uk    —    Великобританія
  • fr    —    Франція
  • jp    —    Японія
  • ch    —    Китай
  • it    —    Італія.

Приклади таких адрес: portal.rada.gov.ua – адреса сервера Верховної Ради України; narod.ru – адреса найпопулярнішого пошукового каталогу Народ у Росії, franko.lviv.ua – адреса сервера Національного університету імені івана Франка та ін.
Домени другого рівня (lviv, gov, narod, microsoft тощо) може отримати будь-яка особа чи організація. Після придбання домену другого рівня його власник може розподіляти (продавати) домени третього рівня і т. д. Довгі імена (адреси) вважають непрестижними. На початок 2007 року домен ua налічував близько 9 млн. ресурсів.
На противагу IP-адресам, доменні адреси читають справа наліво. Розглянемо, що являє собою адреса веб-сайта (URL). Візьмемо для прикладу таку адресу http://www.microsoft.com
Перші чотири букви, тобто http — це протокол, по якому браузер (програма, що зображує веб-сторінки) завантажуватиме дані з веб-сторінки. Абревіатура http розшифровується як HyperText Transfer Protocol. У перекладі українською мовою – протокол передачі гіпертексту, тобто HTML-документів. Раніше так і було. Але тепер протокол став справді універсальним: по ньому пересилаються зображення, бінарні файли, ведуться конференції відео/аудіо і ще багато чого. Одним з найпоширеніших переконань є те, що Інтернет складається тільки з веб-сайтів. Насправді це не так. Існує безліч протоколів, що дозволяють працювати з різними типами даних. Наприклад, за допомогою РОРЗ приймаються повідомлення e-mail, а News дозволяє працювати з групами новин.
Далі йде www, що розшифровується як World Wide Web. Так іноді називають Інтернет. Ви, напевно, чули, що мережа Інтернет іноді називають Всесвітньою павутиною. Так от цей термін є звичайним перекладом англійського World Wide Web. До не давнього часу адреси сайтів повинні були мати приставку www. Тепер це необов'язково, і дістати доступ до веб-сторінки можна і без набору цієї абревіатури.
Після www ставиться крапка і йде власне саме ім'я сайту (домен). У нашому випадку, це Microsoft. Домен вибирається самостійно компанією. Причому його використання не безкоштовне (близько 20$ в рік).
Останнє – приналежність сайту до однієї з груп. Наприклад, якщо адреса сторінки закінчується ua, після імені домена, то ця сторінка має якусь приналежність до українського Інтернету (хоча необов'язково).
Доменне ім'я в числове можна перевести за допомогою спеціальної програми ping. Якщо комп'ютер під'єднаний до мережі, то її слід запустити, наприклад, з командного рядка Windows.

Попри все попередньо сказане, хочу звернути Вашу увагу на рядок адреси цієї сторінки. Зверніть увагу, що адреса нашого сайту є - www.eduforme.org. А в рядку адреси ви бачите таке: http://www.eduforme.org/mod/page/view.php?id=188. Уважніше розгляньте цю адресу. Перші чотири букви позначають протокол згідно якого передається сторінка з сервера до Вашого комп'ютера. Далі йде доменне ім'я сервера (назва сайту). А от після йде сам запит для сервера.

Остання зміна: четвер 10 березня 2011 22:07 PM